КОХАННЯ З ВIДЬМАМИ

Твори, що згадуються в ц?й статт?

Валер?й Шевчук. Ж?нка-зм?я / Берез?ль. - Х., 1994, ч. 3-6.

Валер?й Шевчук. Горбунка Зоя / Сучасн?сть. - К., 1995, ч. 3.

Оксана Забужко. Польов? досл?дження з укра?нського сексу. - К.: Згода, 1996.

Образ в?дьми - один ?з найдавн?ших архетип?в у людських культурах ? сусп?льствах. В?н збуджу? найр?зноман?тн?ш? сусп?льн? та культурн? в?друхи ?, як кожний архетип, визнача?ться передус?м сво?м психолог?чним резонансом. Бо родиться в?н з? стику ж?ночого й чолов?чого, з того та?мничого й неп?знанного простору, з якого ми вс? беремося. Тому-то пов'язан? з ним страхи, емоц?? та спроби п?знавання - повсякчасн?.

В сучасн?й культуролог??, зокрема в л?тературознавств?, а передус?м у фем?н?стичн?й критиц?, проблема демон?зац?? ж?нок (що ?й великою м?рою симетрична демон?зац?я чолов?к?в) ? одн??ю з найцентральн?ших. Як видно з моторошного к?носер?алу "Час палення" ("The Burning Time") ? сили-силенно? недавн?х досл?джень ? писань, перцепц?я в?дьми, пошуки ??, тобто полювання на не?, ?? "в?дкриття", так би мовити, ? арх?драматичним прикладом того, як перцепц?я стат? (gender) ? пол?тика стат? (gender politics) можуть легко перетворитися на соц?опатолог?ю, на планом?рну й нещадну в?йну патр?архального сусп?льства проти ж?нки, тобто не кожно? ж?нки, а власне ж?ночого начала. Чи не найпромовист?шим прикладом цього ? "Молот в?дьом" ("Malleus Maleficarum"), що його написано й уперше опубл?ковано 1486 року. До 1669 року ця книжка мала вже 30 видань - н?мецьких, французьких та ?тал?йських - ? правила за канон?чний стандарт (його авторизував сам папа ?ннокент?й V???) для викривання й осудження в?дьом1. Автори цього документа-пос?бника, дво? дом?н?канських монах?в, ототожнюють т?лесн?сть ?з гр?ховн?стю ?, що важлив?ше, ж?нок ?з т?лесн?стю, тобто власне з гр?хом. В?дьма, отже, - це просто ж?нка, ж?нка як така. Кожна ж?нка - це потенц?йна або прихована в?дьма. "Зг?дно з "Молотом", - зазнача? Едвард В?тмонт, - ж?нки переважно мотивован? ?нтенсивн?стю почутт?в та емоц?й. ?хня екстремн?сть у любов? й ненавист? породжена "т?лесною хтив?стю", бажанням волод?ти й ревнив?стю. "Т?лесн?ш? за чолов?к?в", вони, насправд?, сексуально ненаситн?, пихат?, сластолюбн? брехунки й спокусниц?, готов? на ошуканство задля осягнення сво?х ц?лей. Розумово й ?нтелектуально неповноц?нн?, неадекватн? й "слабк? розумом ? т?лом", над?лен? кволою пам'яттю, "?нтелектуально схож? на д?тей", дов?рлив?, забобонн?, податлив? на вс?ляк? враження й нав?ювання, з "улесливим язиком", недисципл?нован?; одне слово, зовс?м схож? на "недосконалу тварину""[2].

Словами самого "Молоту", ? в ключ? теолог?чного анал?зу: "Оск?льки перше осквернення гр?хом, через яке чолов?к став рабом диявола, прийшло до нас через акт народження, то в ньому Бог нада? дияволов? владу б?льшу, н?ж в ?нших. Бо хоч диявол спокусив ?ву на гр?х, проте ?ва спокусила Адама. ? ?вин гр?х не прин?с би нам смерт? для душ? й т?ла, якби не був пот?м переданий Адамов?, що його спокусила ?ва, а не диявол. Отож вона г?рк?ша, н?ж смерть. Г?рк?ша, бо смерть - це р?ч природна й нищить лише т?ло, тим часом як гр?х, що походить в?д ж?нки, нищить душу, бо позбавля? ?? ласки й переда? т?ло до суду за його гр?хи"[3]. В?тмонт слушно дода?, що ж?нконенависництво аж н?як не ? рикметою самого лише Заходу. В законах Ману, як? ? п?двалиною ?нд?йсько? культури, говориться, наприклад, що "ж?нка з? сво?? природи завжди стара?ться спокусити й звести чолов?ка.. Причина нечестивост? - ж?нка, причина ворожост? - ж?нка, причина приземного ?снування - ж?нка, й тому ж?нку треба оминати". ? навпаки, "хоч би яким злим, ницим або позбавленим добрих рис був чолов?к, добра ж?нка ма? шанувати його, як бога"[4].

Поряд з ?сторичними, теолог?чними й соц?олог?чними вим?рами ц? тексти, безперечно, також в?дбивають прихован? психолог?чн?, репресивн? механ?зми. ? якщо в?дьомство - в активному, внутр?шньому план? (а не як об'?кт перцепц??) - ? виявом зранено? ж?ночост?, то? ж?ночост?, як?й нема? м?сця в патр?архальному сусп?льств?, то пересл?дування в?дьом - найпоказов?ший приклад репресування ж?ночого начала. В нашому контекст? йтиметься, р?ч ясна, не про пересл?дування, а про ?нш?, субл?мован?ш? в?друхи й висловлення. Але значущ?сть, ?нтенсивн?сть (катексис), що тут закодован?, того самого порядку.

Топос ? роль в?дьми в сусп?льств? також ма? широке культурне звучання. В укра?нськ?й культур? воно ?люстру?ться багатющим етнограф?чним ? фольклорним матер?алом, р?зними л?тературними традиц?ями й творами (передус?м бароковими). В нов?тн?й укра?нськ?й л?тератур? парадигматичною з цього погляду ста? постать Гоголя. В його м?ф?чн?й в?з?? укра?нська "патова ситуац?я" (мовою сучасно? публ?цистики) чи то укра?нське "прокляття" (мовою романтично? метафорики) поляга? в безнастанному, безоглядному демон?зуванн? ж?нок чолов?ками й чолов?к?в ж?нками. Н?що так не ?люстру? ц??? глибоко? структури Гоголево? Укра?ни, як усюдисущ?сть чорта, чия ?стинна ?постась, динам?чне його окреслення якраз ? виявляються у в?йн? м?ж чолов?ками та ж?нками, зокрема - у зм?н? ролей, тобто коли чолов?ками коверзують ж?нки. "Баба влезла на человека - это ж то и есть чорт", - кажуть сорочинськ? ярмарчани.

Але, незважаючи на закор?нен? культурн? традиц?? та л?тературн? топоси, на всю цю традиц?йну метаф?зику стат? й загальне шанобливе ставлення до демонолог?? (в Укра?н?, й у Ки?в? зокрема, важко знайти когось, хто б не в?рив у в?дьом), нов?тн?х досл?джень цього явища майже нема?. В к?лькох ки?вських книгарнях, де ще ? укра?нськ? книжки, можна знайти х?ба що малу компенсац?ю - в?дому працю з минулого стор?ччя "Укра?нська в?дьма" Василя Милорадовича (частина його "Заметок о малорусской демонологии"). 1993 року ?? перевидано чималим-таки накладом: 50 тисяч. Видно, якийсь попит ?ще ?.

В л?тературних творах тема демон?чного (якщо не в?дьомського) звучить тут ? там як у старших, так ? в молодших письменник?в. ?з-пом?ж других в?дзначмо найперше Юр?я Андруховича (карнавальн? й самодеконструкц?йн? "Рекреац??", "Москов?аду" й останню "Перверз?ю"), його колегу з "Бу-Ба-Бу" Олександра ?рванця (наприклад, нещодавно опубл?коване опов?дання "Наш вожатий Фредд? Крюгер"), Юр?я Винничука (макабрично-фарсове "Ги-ги-и"), Богдана Жолдака, який робить демон?чне немовби п?дшивкою свого народно-фарсового, суржикового сусп?льства.

?, одначе, дво? письменник?в, як? порушують цю тему в ?? власне в?дьомському план?, водночас в?ддзеркалюючи, ба нав?ть визначаючи певн? основн? параметри в сучасн?й укра?нськ?й л?тератур?: протистояння старшого й молодшого покол?ння, чолов?чо? та ж?ночо? перспективи, традиц?йного (або в?дносно традиц?йного) й "авангардового", л?неарно-розпов?дного ?, з другого боку, не л?неарного, за вс?ма ознаками н?бито самовистачального й, принципово (здавалося б) постмодерного. Попри все те, що р?знить Валер?я Шевчука та Оксану Забужко, ?х об'?дну? (кр?м однозначного - хоч ? з зовс?м р?зними пропорц?ями й нюансами - фокусування на в?дьмах) ?хня популярн?сть, продуктивн?сть ? ор??нтац?я на читача - нав?ть коли ?хн? концепц?? того читача, наставлення щодо нього д?аметрально протилежн?.

Да, то в?дьма!..

Недарма вона на в?нику л?та?.

То що, вона його знас?лувала?

Валер?й Шевчук, мабуть, найпл?дн?ший письменник донедавна ще "середнього", а тепер уже старшого покол?ння, проза?к, який ст?йко й посл?довно не потрапляв (принаймн? в тематичному, явному план?) в соцреал?стичну манеру, у сво?х численних романах, пов?стях та опов?даннях пост?йно наголошував ? розробляв питання потойб?чного, ?ррац?онального, демон?чного. В репресивн? 1970-т? й ранн? 80-т? в?н часто писав до шухляди, щоб пот?м, кращо? пори, друкуватися широким потоком, на вт?ху публ?ц?. Для молодших сучасник?в, одначе, укра?нський Бальзак, як його часом величали в пер?од сов?тсько? цензури, не зовс?м переконливий, чи, сказати б, сприйнятливий. Масивн?сть його творчо? продукц??, непогамовна Шевчукова розпов?дна словесн?сть да? декому п?дстави зараховувати письменника до категор?? - чи, власне, доби - сов?тсько? графоман??; в кращому раз?, вважати ще одним вар?антом орнаментально? або поетично? прози. Але Шевчук тонко в?дчува? зм?ни в рецепц??, тобто еволюц?ю читацько? публ?ки, й у сво?х найнов?ших творах виявля? п?двищену чутлив?сть до таких явищ, як ?нтертекстуальн?сть (що, р?ч ясна, ?снувала завжди, проте в сучасному л?тературному дискурс? набула особливого значення), створюючи таким чином метакоментар, що, з одного боку, врахову? найнов?ш? писання, а з другого (б?льш чи менш св?домо), попереджа? та в?дхиля? критичне ставлення, що власне ? насл?дком т??? еволюц??.

З-пом?ж низки б?льших Шевчукових твор?в "Д?м на гор?", за який автор отримав антонович?вську прем?ю, програмово порушу? тему в?дьомства в комплекс? наративних, тематичних ? жанрових стратег?й та окреслю? жанр химерно? прози, цей укра?нський вар?ант маг?чного реал?зму, а заразом його ?манентний зв'язок ?з позарац?ональним, метаф?зичним... ? демон?чним. Проте - саме в дус? химерно? прози - це ? сво?р?дний народний демон?зм, тобто демон?зм якийсь мовби приручений, св?йський. В?н н?коли не ? справд? страшним, тобто психолог?чно руйн?вним; його ?мпл?цитний читач не ? психолог?чно вповн? дозр?ла людина, яка в?дчува? та зна? справжн?й страх переступлення меж? его, псих?чно? травми як тако?. Сама модальн?сть розпов?д? зм'якшу?, розряджу? той демон?зм, що вона несе. Тим-то, хоча фокусування на в?дьм? "генетично" закодовано в традиц?? химерно? прози й укра?нсько? романтично? "метаф?зики", зокрема неокотляревщини (через посередництво Кв?тки та Гоголя), - воно ? також способом приручення, згладження ц??? проблематики ?, зрештою, взалежнення ?? в?д ?нших, "позитивн?ших" ц?нностей.

Цю г?потезу можна перев?рити на приклад? двох останн?х твор?в Шевчука - опов?дання "Ж?нка-зм?я" та пов?ст? "Горбунка Зоя". (До ц??? теми прилягають ?ще дв? пов?ст? - "Чортиця" ("Ки?в", 1992, ч. 5) та "М?сяцева зозуля ?з ласт?в'ячого гн?зда" ("Сучасн?сть", 1992, ч. 3) - проте в?дм?нн?сть м?ж тими двома групами сутт?в?ша, н?ж под?бн?сть.).

Перший ?з них - опов?дь в?д першо? особи про зустр?ч з? зм??ю-ж?нкою, по сут?, в?дьмою. В наративному, м?метичному й "реал?стичному" планах (а опов?дання, принаймн? спочатку, наголошу? ц? вим?ри) - йдеться про опов?дача, неприхованого ж?нконенависника, в кожному раз?, принципово не зац?кавленого ж?нками чолов?ка. В?н омина? ?х ? нав?ть рад??, що вони оминають його так само. Цей чолов?к взагал? не надто любить людей, вбачаючи в них щось на кшталт галасу чи см?ття, в?д якого треба в?дгороджуватися. Отож цей опов?дач вируша? порибалити й зустр?ча? ж?нку, що нагаду? йому ран?ше бачену тут зм?ю. Роздягшись, мовби спец?ально для опов?дача, ж?нка плава? перед ним, а вноч? приходить до його намету ? спокушу? на н?ч динам?чного (й демон?чного) кохання. Одначе поетика твору посутньо м?ня? ц? "гол? факти". Впада? в оч? згадувана вже особливо посилена ?нтертекстуальн?сть. Наприклад, опов?дач бачить себе в рол? сучасного Сковороди, що т?ка? в?д деградац?? та спокус цього св?ту, ставлячи соб? за мету: "Коли не можу у цьому св?т? вчинити чогось доброго, то принаймн? не чинитиму в ньому зла". Його подорож у чисту, непопсовану природу раз у раз опису?ться категор?ями Коцюбинського: чи то "Intermezzo", чи то "Т?ней забутих предк?в". Споглядання природи першо?-л?пшо? мит? оберта?ться на медитац?ю, як от у Св?дз?нського, - з обов'язковим покликанням на нього, а пот?м також ? на Плужника. Поява "?стоти ж?ночо? стат?" (вона здеб?льша бачиться саме в так?й перифраз?) зразу ж виклика? якусь гогол?вську ауру. А головне - сама розпов?дь пода?ться як щось зовс?м окреме в?д писань Шевчука, якого опов?дач згаду? як такого соб? "знайомого": "До реч?, хто чита? твори Валер?я Шевчука, мого знайомого, може мене вп?знати в друг?й частин? його пов?ст?-диптиха "Дво? на берез?", - там в?н трохи безпардонно описав-таки мене. Чому безпардонно? А тому, що я йому права описувати, чи правильн?ше, обписувати себе не давав. Але йому скандалу за те обписування не зробив, ? то знову-таки з просто? причини: н?кого в цьому св?т? не намагаюся осуджувати, бо це суперечить мо?му закону ?ндив?дуально? свободи: хай людина чинить, що ?й хочеться, аби не зло, однак я збрехав би, коли б заявив, що читати те обписування було мен? при?мно. Але там досить точно з'явлено м?й житейський антураж, отож у ц?й опов?д? я можу його не подавати, а хто захоче його п?знати, може прочитати ту частину пов?ст?-диптиха, там вона ц?лком правдива. Це така преамбула до мо?? ?стор??, яку дозволяю Валер?ю Шевчуку записати, ? ?? необх?дно подати, бо ?накше вона не буде до к?нця зрозум?ла".

Неосковород?анський опов?дач навряд чи нас ошука?: на авторство Валер?я Шевчука краще за його ?м'я вказу? така наочна тут багатосл?вн?сть. Нав?що, справд?, обмежувати алюз?ю к?лькома словами там, де можна розвинути ?? на к?льканадцять рядк?в?

Обидв? в?дзначен? риси пом?тн? в уступ?, що переду? кульм?нац?йн?й сцен? спокушення-злягання й вида?ться метакритичною парод??ю на тему онтолог?? л?тературно? д?йсност?: "Не можу сказати напевно, чи те, що в?дбулося пот?м, було сном, чи справд? все так сталося, але под?бне може в?дбутися таки вв? сн? чи у фантастичному опов?данн?, тобто у сферах ?люзорних, а не реальних, через що я схильний думати, що то був таки сон, але сон наст?льки пронизливо-реальний, що в?н ув?ч дор?внював д?йсност?, отже, його можна вважати в?дбиткою д?йсност? чи грою в не?, а в?дтак у нього можна в?рити, як у певний спос?б трансформовану д?йсн?сть - ?накше всього, що з? мною трапилося, пояснити не в сил?".

Але хоч ця ?нтертекстуальн?сть ? може бути формою ?рон?чного або парод?йного маскування, самозахисту avant la lettre перед скепсисом читача та критика (автор уже невловимий, в?н, як той Набоков чи ?нш? штукар?, розплива?ться в р?зних сво?х прийомах ? масках), глибинн?шим ? зсув, що в?дбува?ться завдяки перетворенню та зм'якшенню вс?х реал?й опов?д? наративно-поетичними рамками. Ця риболовля з ус?ма ?? пригодами ? насправд? входом, хоч ? коротким, у природу, в ц?лком конрад?вське, хоч ? мале, "серце темряви". Природа самовистачальна - ? саме таким хоче бути й опов?дач. Вона також ? адекватним сурогатом сексуально? любов?, ба нав?ть краща в?д не?: "...в?ддаюся, - каже опов?дач, - сонцев?, яке почина? гладити ? н?жити мо? т?ло ? обц?лову? його; жодна ж?нка так не потрапить..." Але ц?л?сн?сть природи охоплю? також ? н?ч (до яко? опов?дач ма? особливий нахил) - ? в ц?й ноч?-темряв? ?снують вим?ри та явища, як? в?н зовс?м не готовий сприйняти. Кульм?нац?йна ко?тальна сцена - злука з ж?нкою-зм??ю - досить яскраво виписана як занурення у щось перв?сне, атав?стичне. Нарац?я, однак, не зовс?м спроможна виокремити цю д?йсн?сть ?з ?? традиц?йних рамц?в або тла, тобто готично-романтично-натурал?стичних опис?в копуляц?? з в?дьмою. Остаточний оргазм (одним справа не вичерпу?ться) в?бру? популярними уявленнями-кл?ше (в американському поп-контекст? найчаст?ше подибу?мо ?х у м'яко-порнових ? суц?льно штампових бульварних романах сер?? "Harlequin Romances"). Одне слово, земля здрига?ться: "? я в?дчув, що там, у пекл?, в якому спалювалося мо? вудо, вивергнувся вулкан, зметнувши хмари попелу, вогню ? розплавлено? лави - вогню, що ? початком св?ту ? життя. ? в?д того вибуху затремт?ла земля, обсипалося на деревах листя ? пожухла довколишня трава. ? дим п?днявса до неба й покрив його ? св?т. А над? мною задоволено ? пох?тливо засм?ялася ж?нка-зм?я: - Н?, не в?дпущу тебе так скоро, - прошепот?ла чи прошип?ла вона, опл?таючи руками й ногами мен? т?ло. Тод? перекинулася на спину, а мене вивернула на себе. - Вичищу тебе до дна ? вип'ю! Працюй! Вже н?коли б?льше н? з ким не зляжешся!..

? я запрацював, н?би автомат, хоч був уже нап?вмертвий ? вичерпаний. ? знову палало пекло, в яке я поринав, ? спалювалося мо? вудо. А т?ло мерзло, клякло, коцюбло в?д холоду, ? я майже непритомн?в од знесили, але зупинитися не м?г. А т?ло ж?нки-зм?? п?д? мною звивалося й шален?ло, а ?? вуста випивали мо?, висмоктували з рота ? язика. ? вдруге вибухнула моя плоть, вдруге струснулася земля, ? вудо мо? згор?ло у вогн? ? розпечен?й лав?...". К?нцевий ефект тако? злуки - знову традиц?йний, а точн?ше, гогол?вський - це вив?льнити зло, про що й каже опов?дач в останн?й ремарц?. Секс упроваджу? хаос у цей св?т, ? нос??м сексу-хаосу ?, самозрозум?ло, ж?нка. Адже до ?? появи чолов?к (опов?дач) був, так би мовити, програмово асексуальний, н?би монах. За цю прислугу вона не може не бути здемон?зованою, тобто вт?леною в ж?нку-зм?ю, у в?дьму. Якщо "Ж?нка-зм?я" да? особисту, ?ндив?дуально-психолог?чну й атав?стичну верс?ю зустр?ч?-кохання з в?дьмою, то "Горбунка Зоя" - розгорнуто сусп?льну. Хоч ? тут рясно виявляються психолог?чн? моменти й особлива, шевчук?вська, метаф?зика. В розпов?д?, знову в?д першо? особи, ми чу?мо про Зою, дуже красиву, але, на жаль, горбату д?вчину (вт?м, ?? горб зовс?м не великий ? не такий уже потворний), яка входить у коло чотирьох хлопц?в та ?хн?х д?вчат, зляга?ться з кожним ?з молодик?в ? таким чином нищить це коло (вони вс? розходяться й в?дчужуються один в?д одного), "нищачи" або принаймн? м?няючи життя кожного чолов?ка, з яким вона сп?лкувалася, тобто копулювалася. Що ця копуляц?я неприродна, пекельно пекуча, що обпалено вже не одне, а чотири "вуда", що цей секс брутал?зу? та знечолов?чу? вс?х чотирьох хлопц?в - це пост?йно наголошу?ться ? ста? пров?дним фабульно-драматичним мотивом пов?ст?. Але те, що Зоя "в?дьма", пов?домлено на самому початку - деталь, характерна для оголено? "реал?стично?" (чи радше натурал?стично?) нарац?? ц??? пов?ст?. Демон?чною горбунку робить саме по?днання ?? краси та ?? ганджу, а не демон?чна копуляц?я з чотирма чолов?ками. Це видно з першо? ж описано? розмови: "- Д?вка, я вам скажу, - мовив Геннад?й, - клас! Красив?шо? не бачив! Т?льки, що з горбом, - ? в?н за?ржав, показуючи к?нськ? зуби, за ц? зуби й за ?ржання ми прозивали Геннад?я Конякою.

- П?дбий до не? клинц?, коли така гарна, - сказав Юрко.

- До горбато?? - вирячив оч? Геннад?й. - Ну, це д?ло не пройдьот.

Але крас?ва, як сатана".

Спрацьову? сильна г?пердетерм?нована лог?ка: завдяки крас?-потворност? Зоя ста? принадливою (тобто вразливою? ?ншою? марг?нальною?), а в?дтак сексуальною. По?днання зовн?шност? та сексуальност? робить ?? в?дьмою. Вияви ?? сексуальност?, природа р?зних сексуальних контакт?в, ?хн? ефекти, ? зокрема ?? остання поява як потворно? старо? машкари - все це п?дкреслю? ?? ф?зичн?сть, ?? монструальн?сть, ? цупко пов'язу? це з ?? в?дьомством.

Нема? сумн?ву, що все це - низка чолов?чих проекц?й, зумовлених великою (передус?м сексуальною) невпевнен?стю, браком людського сп?вчуття й однозначною культурною закодован?стю. Але знаменно також, що розпов?дь не пода? ан? альтернативно? перспективи, ан? яко?сь ?рон?чно? противаги. Вона лише перепов?да? ?стор?ю про втрату невинност?, про важкий ? по сут? н?ким, - за ви?мком, може, т?льки самого опов?дача, - не осягнений перех?д до зр?лост?. Проте ця перспектива дозр?ло? людини не кристал?зу?ться, наративно н?коли насправд? не поста?. Зоя пода?ться через юнацький, якийсь самоствердно-?нфантильний погляд, що пот?м плавно переходить у традиц?йне, стереотипне ж?нконенависництво.

Наприк?нц? вона поста? як монструальна машкара, покал?чена на лиц? (буц?мто ж?нкою, чолов?ка яко? вона хот?ла звести). Цьому нема? причини, як нема? внутр?шньо? причини того, що Зоя - горбунка: ?? горб ? фактом природи, але в?н не ма? психолог?чного резонансу або будь-якого глибшого осмислення в плетив? твору. Найважлив?ше, мабуть, те, що мотивац?я ?? в?дьомсько? повед?нки, г?пнотично-сексуального заманювання молодих чолов?к?в виявля?ться зрештою чимось ц?лком банальним, тобто нормальним. В останньому розд?л? це й сказано зовс?м прямо: "...мотиви повед?нки горбунки Зо? були прост?, не суперсексуальн? ? не м?стичн? - вона хот?ла дитини, а не чолов?ка. Мети сво?? вона досягла". ?, до реч?, використала чотирьох молодик?в ? задля певност?, ? щоб н? один не знав, хто - батько. В сусп?льств?, яке Шевчук представля? - тобто не т?льки малом?стечково? Укра?ни з його художнього простору, але ц?ло? кра?ни - це й справд? зовс?м "нормальна", тобто звична стратег?я багатьох ж?нок, про яку, одначе, якщо й говориться, то т?льки нишком. Шевчукова пов?сть в?ддзеркалю? найелементарн?шу чолов?чу верс?ю цього явища - демон?зац?ю. Кажучи узагальнено, в?дьма - це сексуально принадлива ж?нка, яка хоче бути незалежною. В?д чолов?к?в. На думку чолов?ка, цього досить, аби заслужити горба.

Це не роман

Це щось ?нше.

Оксана Забужко - поет ? проза?к ?з покол?ння, молодшого за Шевчукове, хоч уже й не наймолодшого - недавно стала тим, чим давно хот?ла бути: автором укра?нського бестселера. (Для декого, щоправда, це - оксюморон: мовляв, за тепер?шн?х обставин марг?нал?зац?? укра?нсько? л?тератури та мови таке поняття взагал? не можна застосувати[5].) Проте ?? "Польов? досл?дження з укра?нського сексу", видан? дв?ч? - "самвидавом" 1995 року в П?тсбурз? (17 прим?рник?в ? пот?м певна к?льк?сть ксерокоп?й, для авторки - тьма-тменна, достатня, щоб змалювати ц?лу м?жнародну змову супроти книжки чи бодай створити ?й скандальну репутац?ю) ? книжкою 1996 року в Ки?в?, - таки стали сво?р?дним cause celebre. Головно, мабуть, завдяки енерг?йному аж?отажев?, чи то пак "маркетингов?", книжки й само? авторки: влаштуванню кваз?-дотепного "суду" над книжкою, що завершився (а як же могло бути ?накше?) суц?льним розгромом "прокуратури", р?зним ?нтерв'ю-рекламам тощо[6]. Парафразуючи Гоголя: реклама вл?зла на книжку - це ж ? ? бестселер.

Але нехай бутафор?я довкола "Польових досл?джень..." не вводить нас в оману. Зумисн?сть аж?отажу не повинна заступати факту, що в центр? цього шуму - неперес?чний тв?р, таки вартий нашо? уваги. А ще важлив?ше (? складн?ше) усв?домити, що гра й галас навколо книжки ? також спробою (св?домою, а здеб?льша несв?домою) ?? переформовувати, маскувати не т?льки ?? жанр, але й сенс, ?? центральний message. А це каже нам багато ? про сутн?сть твору, ? про те, що в?н говорить про реч? глибинн? й моторошн?. Як побачимо, к?нцева анотац?я в книжц? ("Сексуальна од?ссея художника ? поетеси, розгортаючись в Укра?н? й Америц? к?нця ХХ стол?ття, оберта?ться правдивою середньов?чною м?стер??ю, в як?й геро?ня проходить кругами недавньо? укра?нсько? ?стор??, щоб зустр?тися в?ч-на-в?ч з Дияволом..."), задумана на перший погляд як ?ще одне н?бито грайливо-самоствердне окреслення жанру - ма? подв?йне, вже не т?льки л?тературне дно.

Маскувальн? зм?ни, зроблен? в другому, укра?нському, виданн? "Польових досл?джень з укра?нського сексу" проти першого, американського, стосуються як "зовн?шнього", наголошеного, так ? "внутр?шнього", ненаголошеного, план?в. У першому йдеться про просте найменування. Американська верс?я не мала жодних формальних жанрових окреслень - вона просто була, з'явилася, ? роз?йшлася неформально. ?? безперечна сила полягала в безпосередност? й жанров?й сум?ш?: по?днанн? автоб?ограф?чно? спов?д?, ?мпрес?он?стичного есею, епатажного его-репортажу в стил? (може, не зовс?м усв?домленому) не такого вже давнього американського "gonzo journalism" Гантера Томсона[7]. ?, можливо, в?дгомону не менш епатажного Л?монова ("Це я, Ед?чка"). ? в?домих в Америц? (хоч, мабуть, не в Укра?н?) ж?ночих "порахунк?в" з? сво?ми колишн?ми чолов?ками, як-от "Страх перед польотом" ("Fear of Flying") Ер?ки Джонг чи "Печ?я" ("Heartburn") Нори Ефрон, не кажучи вже про С?лв?ю Плат (дехто так ? твердить, що Забужко ? ?? найнов?шою аватарою). ? постмодерного перетворення тексту, де меж? жанру й авторового "я" п?дкреслено переплутуються, а тематизац?я самого себе (автора, укра?нки, ?нтелектуала, ж?нки й ус?х вар?ац?й на ц? категор??) максимально розширю?ться. Далеко не на останньому м?сц? тут кайфування в?д само? мови ? в?д ?нтертекстуальност? як тако?. ? тонке (не тому, що психоанал?тично або культуролог?чно обгрунтоване, а тому, що пережите й пот?м ут?лене в живу мову, насичене новими наративними ритмами й р?зними поетичними й антипоетичними нюансами, одне слово, часто приголомшливе) "досл?дження" - не так сексу (про секс говориться мало, ? в?н тут вельми нерад?сний, а еротики нема? зовс?м), як уза?мин статей, одв?чно? боротьби м?ж чолов?ками й ж?нками.

В "укра?нському" вар?ант? тексту на цю досить р?зношерсту сум?ш наклада?ться шапка "роман" ? наполегливо наголошу?ться ф?ктивн?сть твору: на авантитул? ("Ця книжка ? твором художньо? л?тератури. Можлив? аналог?? з реальними под?ями ? особами ? випадковим зб?гом обставин" - точний переклад типового англомовного disclaimer, але за тутешн?х умов р?ч усе-таки досить незвична), а пот?м ?ще докладн?ше у вступ?, де про першу верс?ю взагал? говориться як про "чорновик", - а що в 17 коп?ях, то це, мовляв, "?з м?ркувань суто практичних (щоб не пропала при перелет? через Франкфурт)[8]". Це дуже переконливо, бо зна?мо, що у Франкфурт? гине б?льше рукопис?в, ан?ж корабл?в ? л?так?в у бермудському трикутнику. (А до того авторка ще й роздавала "чорновик" почитати друзям - "переважно у спод?ванн? розумних порад", що також перекону? - адже вс?м в?домо, як ретельно Оксана Забужко радиться з друзями, перш н?ж друкувати сво? твори.) А дал? вже й зовс?м елементарно, по-пунктово поясню?ться, що "нин?шн? видання ? ?диною, призначеною для друку, верс??ю роману", що "будь-як? ?нш?, наявн? в ксерокоп?ях, верс?? мають п?ратське походження" й що "роман, як легко дов?датися з терм?нолог?чних словник?в, - це жанр художньо? л?тератури, а не розд?л ?з особово? (чи то судово?) справи автора, - в?дпов?дно в?д ус?х можливих аналог?й м?ж описаним у ц?й книжц?, з одного боку, та реальними особами й под?ями, з другого, авторка наперед в?дмежову?ться (французи у таких випадках кажуть: хай буде соромно тому, хто погано про це подума?)"[9].

Цей рефрен про ф?ктивний характер "Польових досл?джень..." (?з б?льш чи менш настирливими нотами повчання й роздратування: як? ж ви, мовляв, нев?гласи - не зна?те, що це таке роман, не зна?те, як це робиться в св?тов?й л?тератур?) дал? лунатиме в р?зних виступах-?нтерв'ю, досягши, мабуть, кульм?нац?? в червн? 1996 року на врученн? прем?? фундац?? Лап?ки - прем??, яку присуджено в ном?нац?? б?ограф?? та автоб?ограф?? ? в?д яко? авторка таки не в?дмовилася. Англ?йц? в таких випадках кажуть: The lady doth protest too much.

З другого боку, ? внутр?шн?, суто текстуальн? маскування, для переважно? б?льшост? читач?в бестселера зовс?м непом?тн? - адже перша, post factum здеканон?зована авторкою самвидавна верс?я, дуже мало доступна, нав?ть ?з урахуванням ус?х "п?ратських" ксерокоп?й. Ц? маскування стосуються др?бних деталей - але в деталях, каже приказка, ? сам Бог, ? чорт також, ?, як видно ?з "Шантрапи" Саксаганського, деталь - це дуже ц?кава вещ. В укра?нськ?й верс?? "Польових досл?джень..." зм?нюються ?мена. Не вс?: Микола К., демон?чний, тобто демон?зований, коханець, залиша?ться незм?неним. Але Майкл Н. ста? Марком Н., його дружина Рокс? ста? Роз?, Галя ста? Талею, Леська ста? Даркою тощо. (Другорядн? - Рон ? Марта, Л?са й Дейв, Джерр? й Майя, Дейв?, Кев?н, Мер?-Джейн - також не м?няються.) Власне, м?н?мальне маскування ?мен стосу?ться т?льки Майкла/Марка та Рокс?/Роз? - саме ?х авторка добряче перемеле в жорнах, а "можливу аналог?ю" до "реальних ос?б" треба ж бо в "роман?" приховати.

?деться тут, одначе, про щось сутт?ве. Незважаючи на жанрову плинн?сть, синкретичн?сть "Польових досл?джень...", ? абсолютно незалежно в?д ?? очевидних естетичних прикмет, те, що робить книжку сильною та ориг?нальною, що становить стрижень ?? тону й голосу - момент спов?д?, момент пережитого, гранична, буц?мто непогамовна в?дкрит?сть, telling it like it is, сомооголення; одне слово - автоб?ограф?чн?сть. Перетворюювати це на псих?чно й етично незагрозливий "роман", де "можлив? аналог?? з реальними под?ями ? особами ? випадковим зб?гом обставин" - це не так хитрування, як заперечення - ? твору, й самого себе. Вт?м, таке оголювання-приховування характерне для р?зних автор?в, як? заглиблюються в лаб?ринт сво?? псих?ки, в свою б?льш чи менш символ?чну автоб?ограф?ю, а пот?м так чи ?накше камуфлюють це (найпромовист?ший нов?тн?й приклад цього пода?, мабуть, Набоков).

Ключ до "Польових досл?джень..." лежить в основн?й опозиц??, тобто в проблематиц? в?дносин м?ж статями, ? в ун?версальн?й тенденц?? (принаймн? в укра?нському контекст?) демон?зувати як чолов?чу, так ? ж?ночу сторони. ? в новому осмисленн? в?дьми. Бо невдала й сумна любовна ?стор?я, яка ? фабульним к?стяком твору, перетворю?ться на ?нтенсивне автопс?йне "досл?дження", що демон?зу? ? коханця, ? кохання. Секс присутн?й т?льки в назв?: це - сум?ш епатажу, кон'юнктури (без сексу нема? бестселера), та ?рон?? над читачем, який д?ста? у твор? х?ба counter sex, безоргазмовий, безрад?сний, секс, як кажуть американц?, "т?льки в голов?". Йдеться про стосунки, що н?вечать любов, яка мала б за ним стояти. В к?нцевому п?дсумку "секс" - це метон?м?я для яко?сь загально?, а також ? нац?онально? приреченост?.

Як звичайно, перш?сть ма? авторська персона, опов?дач, або "поетеса", як окреслю? ?? анонс книжки. Задля зручност? називатимемо ?? так само, пам'ятаючи, однак, що в автоб?ограф?чному жанр? взагал? ? в цьому твор? зокрема меж? м?ж автором ? опов?дачем затираються, ? жодна авторська заява не в сил? заперечити те, що м?ститься в самому текст?. А в ньому, зг?дно з ус?ма автоб?ограф?чними настановами, в центр? уваги перебува? саме автор-поетеса. Ще задовго до того, як, завершуючи акт оскарження свого коханця Миколи К., поетеса розпочне конструювати його демон?чн? риси, його в?дьмацтво, його "в?дкрит?сть до зла", вона розгорне власний в?дьомський образ, вималю? власне в?дьомське обличчя. Бо це, мабуть, становить основну раму - не нещасна любов, не вза?мн? рани й порахунки, а присутн?сть зла. На в?дм?ну в?д наративно й тематично прирученого зла з фольклорно-традиц?йних уявлень Шевчука, тут воно психолог?чно якнайреальн?ше: грунту?ться на людських переживаннях ? пост?йно ставиться в реальний, абсолютно достеменний контекст Кембр?джа, П?тсбурга, а також ? Укра?ни, де люди не так "списан? з життя" (це беззубе означення дуже полюбляли шанувальники "реал?зму"), як зображен? з м?н?мумом л?тературних умовностей, репортажно, хоч ? дуже виб?рково. Тема в?дьми, що н?бито так широко побутувала в укра?нськ?й л?тератур?, але якось розпливалася, згладжувалася ? зм'якшувалася (пом?тним ви?мком, очевидно, ? Гоголь), тут нарешт? набира? адекватного звучання - саме у вим?р? ?ншост?. Мова не про в?дживлюваний романтичний антураж (вс?ляк? "потойб?чн?" прийоми, н?чн? фосфоризування та ?нш? орнаментальн? ефекти, до яких радо вда?ться Шевчук), а про ту ?нш?сть, яка виявля?ться не так в описуванн?, як у самому в?дкритт? задзеркалля добра та зла, тобто у вм?нн? й готовост? переступити ту межу й в?дкрити себе до справжньо? метаф?зики зла. А оск?льки йдеться тут не про кл?н?чно-крим?нальне зло на кшталт ген?я-психопата Ганн?бала Лектера ?з "Мовчанки ягнят", що досл?вно-таки розпатрошу? ? пожира? сво? жертви (наш св?т ? св?т "Польових досл?джень..." приземн?ший), то вим?ром цього зла стають реальна людська злоба й озлоблен?сть.

Перший крок задля досягнення ц??? "метаф?зики" - тематизац?я, тобто усв?домлення в?дьми. Насамперед, зрозум?ло, в соб? самому. В?дьма ста? такою самою ?постассю-вар?ац??ю, або категор??ю для представлення-осмислення свого "я", як ? категор?я ж?нки, нещасно? коханки, поетеси, письменниц?. ?ншими словами, пром?нь демон?зац?? звернено передус?м на саму авторську персону: вже на перших стор?нках вона на наших очах перем?ню?ться з "лотри" на "бабисько", знову на "лотру" ? врешт? на "в?дьму": "Спиши слова, тату?ровку зроблю, грубо й розв'язно п?дхоплю? з не? зовс?м ?нша ж?нка, цин?чка з явно приблатньонними, н?би з "зони" вивезеними манерами, зугарна, в раз? коли що, й матом засандалити: якщо людина в ц?лому (кожна!) - одна велика в'язниця, то, звичайно, ран?ше та лотра мешкала в н?й десь у найдальш?й камер?, виходячи назовн? р?дко, т?льки коли доводилося направду круто й солоно, та й то н?би напоказ: З-замахали, - говорила кр?зь зуби в хвилини роздратування, трусячи головою й сама себе гамуючи ?дкою посм?шкою, або ж, травлячи п?слясмак чергово? обиди (обид останн?м часом випадало предостатньо!), з гн?вно виряченими очима перепов?дала друзям: Д?вочку на поб?геньках ?з мене зробить хочуть - а во! - била себе ребром долон? по згину стиснуто? в кулак л?виц?, - в Америц? блатне бабисько навчилося лаятись по-англ?йському, особливо гарно вдавалося йому "Шш?т!" - котяче шип?ння з дугасто вигнутою спиною, а також презирливе "О, кам он - г?в м? е бр?к!", яким колись уперезала була того чолов?ка, - взагал?, з тим чолов?ком саме ця, в?дьомськи розч?храна, з нездорово блискучими очима й зубами ? якимось невидним, але вгадним таборовим минулим, раз у раз вихоплювалася на передн?й план, замашисто трощачи крихкий посуд незаповнених спод?ванок, той чолов?к визволяв, викликав ?? на себе з найдальшо? камери -щойно зачувши, в перш?й же сутичц?, оту його брутальну, мордоб?йну ?нтонац?ю: "Ти мен? скажи - на хера я сюди ?хав, вдома таких самих прибамбас?в мав -отак-о!"-лотра рад?сно ринулась йому навперейми, вп?знавши партнера, т?льки в цьому вони й були партнерами, - ? вже невгавала, розпаношившись в умовах н?коли ран?ше не зв?дано? свободи: "Я вчора голову почав л?пити", - брався в?н розпов?дати в ?? присутност? колез?-скульптору, ? лотра рвалася наперед, гублячи шпильки й гудзики в нестримному захват? словесного виверження: "Авжеж, зл?пи соб?, серце, голову, зл?пи -не завадить!" -в?н темн?в на виду так, н?би зам?сть кров? в лиця вдаряло чорнило, нахилявся ?й до вуха: "Перестань мене п?дйобувати!" - в?дьма, пускаючи дим, реготалася зсередини не?, вперше за довший час хоч чимось задоволено?: "Гой-го, серце, - де тво? почуття гумору?" - "Я його на т?й квартир? залишив", - бовкав в?н: з то? квартири вони, Богу дякувать, ви?хали, ? найл?пше було б ?? по них запечатати бодай на п?вроку, заки зв?триться чумний дух, -"Ну зб?гай, принеси, - шк?рилася в?дьма, - я тут зачекаю"...".

Цитату можна б легко продовжувати; як у Шевчука, будь який пасаж просто так не к?нча?ться, але з ?ншо? причини - не задля орнаментал?зму, в?дкрито-безмежно? Шевчуково? описовост?, пост?йного нашаровування нових ? нових деталей. У Забужко внутр?шня динам?ка нарац?? розвива?ться зовс?м нел?неарно, розпов?дними звоями, що нагадують саму фактуру мозку, особливим ? сильним по?днанням рапсоду й потоку св?домост?, пост?йними часовими перескоками, де минуле та сучасне, пам'ять ? ?? пост?йне перечитування - синхронн?.

Ця синхронн?сть, як ? жанрово-тематична пантоп?чн?сть "Польових досл?джень...", де все - Укра?на та ?? традиц?йн? й совков? пороки, нещасна любов ?з ?? невдалим сексом, Америка з ?? розчаруваннями й пригодами, б?ль ? рад?сть творення - плинно перетоплю?ться в ц?л?сн?сть завдяки тому, що ?дине, справжн? поле д?? - це внутр?шн?й, псих?чний ландшафт. Емоц?йно максимал?зований драматизм ?? нарац??, перегукуючись ?з таким же емоц?йним максимал?змом ?? поез??, перетворю? ц?лий прост?р твору на одну велику психодраму (мабуть, про це йдеться авторц?, коли вона - або ?? редакторський сурогат - характеризу? цей тв?р як "середньов?чну м?стер?ю"). А грунту?ться все на любов? до самого слова: "...вона ... любила слово - насамперед на звук, але звук щ?льним неводом вол?к за собою фактуру, консистенц?ю, запах, ?, ясна р?ч, кол?р також: кольором над?лен? були не т?льки поодинч? слова, особливо вчувався в?н при переход? з одно? мови на ?ншу...", ? все це да? цей особливий "кайф в?д себе", що уможливлю? творення й саме ?снування.

Проте цей кайф ма? й зворотний, темний, демон?чний б?к, ? цей демон?чний вим?р не т?льки тематично наголошено (лейтмотив "в?дкриття до зла" або редакц?йно-анонсне самоокреслення: зустр?ч "в?ч-на-в?ч ?з Дияволом") - в?н, як показу? повища довга цитата, вир?шальний. Саме ним окреслю?ться основна тематика: сходження у "в'язницю" п?дсв?домост?, самооголення, в?дкриття прихованого, репресованого, страшного ? (зокрема для патр?архально-консервативного сусп?льства) "обсценного". Розкриття, як сказали б юнг?вц?, т?н?.

Зворотним боком цього глибинного зосередження на самому соб?, тобто формування ц?ло? навколишньо? д?йсност? як сво??-таки психодрами, ? водночас продовження, розгорнення вим?ру т?н? ? те, що вся опов?дь ста? класичною проекц??ю себе на довколишн?й св?т, який в?дтак теж набува? демон?чних барв ? вим?р?в. Першим таким об'?ктом ста? Микола К. - спочатку "партнер", а надал? щораз посл?довн?ше зображуваний як такий соб? партнер-"в?дьмак". Авторка-поетеса зауважу? в ньому якусь особливу здатн?сть бачити, пронизливо й нещадно: "...вона довол? хутко впевнилася, що жоден з-посеред того гурта, нав?ть недурн? хлопи з к?льканадцятил?тн?м стажем приязн?, його, властиво, не так щоб ? знали, в?н ?х знав: бачив! - куди глибше, пронизлив?ше, але водночас ? якось нещадн?ше, за перемиванням дружн?х к?сточок... мов осиков? к?лки вгороджував людям в груди: кр?пив, забивав сплеча, без натяку на сп?вучасть..." Пот?м, коли психолог?чний катексис дещо розплива?ться (озлоблення, як зазначу? сама поетеса, передус?м сконцентроване на ньому - адже в?н порушив, в?дкрив ? немовби розбудив в?дьму з ?? "найдальшо? камери"), зло ?з зовн?шнього об'?кту перетворю?ться на саму модальн?сть: "в?дкрит?сть до зла", яку поетеса перебира? в?д свого "демона-коханця", ста? ?? власним способом бачення, тональн?стю озлоблення. В?дьомська перспектива, перспектива ображено? та скривджено? ж?ночост?, яка нарешт? здобува?ться на в?дс?ч ? знаходить засоби в?дплати, витворю? тут особливу модальн?сть: естетику жорстокост?. Як м?ф?чна Медуза-горгона, чий погляд оберта? все живе на кам?нь, як К?ркея (з першо?, "несексуально?" "Од?ссе?"), що оберта? чолов?к?в на свиней, погляд поетеси, як пром?нь рефлектора в п?тьм?, ловить людей ? под?? в р?зних гротескових позах ? ситуац?ях (власне, т?льки в таких ?х ? бачить) ? в т?й же поз? пришпилю? ?х до дошки, заф?ксову? назавжди. ? саме в цьому - в ум?нн? пронизати, проколоти словесним к?лком, розпанахати людську дур?сть або звичайну слабк?сть скальпелем пронизливого бачення й безжал?сно заф?ксувати св?й об'?кт, свою жертву - сила в?дьми, то?, вже психолог?чно автентично?, а не бутафорно-фольклорно-орнаментально?.

Не вс?, очевидно, попадають п?д ц? промен?; декого, передус?м другорядних постатей, вони зовс?м не торкаються. Одначе тим, хто попаде ?й на зуб, вона добре-таки промива? - тобто розгриза? - к?стки. Починаючи, р?ч ясна, в?д коханця-"диявола". Але той хоч завинив. (Ут?м, це ще питання, бо Рac wart paca: з опов?д? видно, що художник ? поетеса пост?йно провокують - за ?? точним означенням, "п?дйобують" - ? демон?зують одне одного, ? що взагал? в?н ?? "брат-чорнокнижник", якого вона швидко розп?зна? в його в?дьмацьких полотнах ? до якого зразу ж ?нту?тивно-атав?стично горнеться. А от Майкл/Марк Н. ? його дружина Рокс?/Роз?, як? в самому текст? зовс?м безневинн?, просто "попалися" - проте ?х зображення, хоч еп?зодичне, але не менш жорстоке. Так само з батьком поетеси - мабуть, тому, що в патр?архальн?й систем? (й не т?льки в концепц?ях Фройда) в?д батька й почина?ться психосексуальне пригн?чення ж?нки. Прозор?шою, ? вже х?ба н?чим не спровокованою (в рамках, знову-таки, тексту-"роману") ? озлоблен?сть щодо друз?в-колег (тобто "друз?в-колег"). Як-от супроти колишньо? подруги, яка "...все нар?кала - мовляв, ми закоху?мося не в мужчину, а в нац?ональну ?дею, - й ск?нчила тим, що пройшлася к?лькар?чним демаршем по койках заморських д?дус?в, доки в котр?йсь не ос?ла-таки, п?дчепивши беб?". Або супроти "колеги-киянина", з яким разом була в ?русалим?: "невеличкого, юрливого полукровки з ж?ночно вузенькими, високо п?д?бганими пл?чками, що невловно накидали йому проф?льну поставу горбаня, - ми вешталися з ним по ?русалиму, переходили попри стонадцятий на дню патруль, ? б?дака - не стримався, заламався: ш?стдесятир?чний, ще брежн?вського розливу, професор, хлопчисько, що жад?бно витр?ща?ться кр?зь д?рку в паркан? на в?йськовий парад, став горбатим слупиком, ? вихопилося всл?д патрулев? - глибше власних полукровочних комплекс?в укрите, аж присьорбнув слиною: "Як? вони красив?!"". "...Вояки там, - погоджу?ться поетеса, - ? правда як на п?дб?р - м?фолог?чн? велетн?", - але ж не впуска? нагоди, кайфуючи ?з власного слова-к?лка, прошпилити професора за непотр?бне захоплення. Очевидно, ? як?сь позатекстуальн? порахунки: "...М?й же професор - вже самими отими мерзлякувато, чи то вибачливо скуленими (укритися, сховатися, дог?дливо п?дхихикнути й злитись з меблею) пл?чками - заперечував достеменн?сть Старого Запов?ту: з такими пл?чками неможливо боротися з янголом, взагал? н?чого неможливо, окр?м як б?гти "по в?рьовочк?", що в?н ц?лий в?к ? робив...".

?нод?, зда?ться, ця жовч якось виправдана, зокрема коли йдеться про те, щоб п?дкреслити сво? тотальне в?дчуження в?д того св?йсько-традиц?йно-зогнилого: "...Ц?лу молод?сть вона рвалася геть з льоху, де ядушно смерд?ло нап?врозкладеними талантами, догниваючими в безруху життями, пр?ллю ? цв?ллю, немитим сопухом марних зусиль: укра?нською ?стор??ю, - знаючи кревним отим знаттям, через як? ляди проламуючись, виносив його, пручи як танк, ?нстинкт дару на соб? - нагору...". Але водночас це н?бито законом?рне в?дчуження перетворю?ться на звичайну (й самозакохану) озлоблен?сть, найяскрав?шою прикметою яко? ? суц?льний брак сп?вчуття (а подекуди ще й т??? уяви, без яко? н?кому, а авторов? погот?в, ?ншого не зрозум?ти). Коли вона згаду? "зачустраних р?дних алкаш?в у пропл?шинах залишково? ген?альности (кому ц?каво, ось адреси: "Еней" у Ки?в?, "Червона калина" у Львов?, вх?д в?льний, годувати, а надто ж по?ти тварин не то дозволя?ться, а й заохочу?ться", на кон? залишаться т?льки К?ркея, що перетворю? цих нещасних "алкаш?в" на свиней.

В?дьомська модальн?сть "Польових досл?джень з укра?нського сексу" природно порушу? низку вза?мопов'язаних проблем. Перше - це, мабуть, питання л?тературно? генеалог?? та л?тературного в?дкриття. У св?товому масштаб? ан? "в?дкрит?сть до зла", ан? естетика жорстокост? зовс?м не нов? (зразу ж напрошуються ?мена де Сада, Бодлера, Апол?нера, Арто - хоч питання аж н?як не завужу?ться лишень до французько? л?тератури). Проте в укра?нськ?й л?тератур? - саме в цьому психолог?чно-актуальному, пережитому вигляд?, а не як конвенц?йно-в?ддалена "л?тературна" тема, як топос - вони ? новими, ? сво?ю складною динам?кою зазначують новий етап. П?сля "Польових досл?джень..." ц?лу низку традиц?йних прийом?в у трактуванн? теми чолов?чо-ж?ночо? в?йни треба буде скласти до музею. Цього, р?ч ясна, н?хто не зробить: традиц?онал?сти й дал? писатимуть у стил? ретро. Але момент перейденого етапу таки усв?домлюватиметься щораз б?льше, ? в цьому чимале осягнення Оксани Забужко.

Друге - це момент автоб?ограф?чност?, що перетворю? багатолик?сть твору - спов?д?, оскарження, плачу, в?дплати-порахунку, самореклами - на певну-таки ц?л?сть. Що стосу?ться моменту зла та злоби, найб?льше, мабуть, важить те, що поетеса почина? в?д себе: н?кого, нав?ть свого демон?зованого коханця, "брата-чорнокнижника", вона так не брутал?зу?, не оголю?, як себе саму. А з цього виплива? досить простий ? нав?ть дещо ?нфантильний силог?зм: якщо я можу себе так оголити - то чому не ?нших? Якщо я мучуся, якщо мене болить, то чому ? не ?х? Кожний, зрештою, так чи ?накше винний - ? см?шний з? сво?ми "проблемами".

Зворотним боком ц??? медал? ? те, що т?льки поетеса ма? нагоду себе не т?льки оголювати, але й будувати, показувати не т?льки сво? пороки, але й свою шляхетн?сть. She's playing, як кажуть американц?, with a stacked deck. Але не це головне. Головне - ? цього не можна перенаголосити - що ф?ктивн?сть "роману" таки не спрацьову? - ан? до к?нця, ан?, може, й до половини. Сам текст показу? ? контекст пост?йно нагаду?, що межа м?ж ф?ктивним ? реальним, автоб?ограф?чним, пост?йно затира?ться, й н?яке ретушування ?мен або натяк?в (? п?сля цього аж надто прозорих), ? повчання (аж надто елементарн?) про те, що це таки роман, того факту не зм?нять. В?д об?знано? читацько? публ?ки ц? белетризац?йн? прийоми заховають менше, н?ж традиц?йний ф?говий листок - а в?дтак знову поста? питання про те, якою м?рою автор (будь-який автор) сто?ть або може стояти поза межами добра ? зла - поста? в тому числ? в зовс?м приземних, дехто нав?ть сказав би перестар?лих, категор?ях порядност?.

Для справжньо? в?дьми - це все на ф?г. Вона ? тим, чим вона ?, ? ма? ту силу, яку вона ма?, бо не зверта? на так? детал? уваги. Якраз у переступленн? ц??? меж?, меж? конвенц?йного й сусп?льно апробованого, ? ?? raison d'etre, ? це почасти пробива?ться в "Польових досл?дженнях...". Але т?льки почасти. Бо центральною ц?нн?стю для поетеси ? в?двага (саме безстрашн?сть художника Миколи К. в переступленн? ц??? меж? ?й так ?мпону?), - в?дтак наголошування сво?? власно? в?дваги ста? ?? лейтмотивом. ? оск?льки принцип гранично? гостроти, нещадност?, оголення (себе та ?нших) ста? менш-б?льш адекватним словесним сурогатом ц??? в?дваги, то ?? позиц?я, нав?ть по той б?к добра ? зла, може здаватися переконливою, в кожному раз? ефектною. Але врешт?-решт авторц?, чи?ю проекц??ю ? ця поетеса, ц??? в?дваги забракло - ? м?ж першою та другою верс??ю "Польових досл?джень..." вона заходиться маскувати себе ? св?й тв?р. ?з в?дчайдушного виклику-спов?д? в?н перетворю?ться на "роман". Поетеса, зда?ться, хоче водночас показати обличчя з демон?чним реготом в?дьми й приховати його поважною маскою л?тератора-лауреата-автора бестселера. А це навряд чи може вдатися. Поза незграбна.

Примечания:

Див.: Edward C. Whitmont, Return of the Goddess. - New York, 1988, с. 124.

Там само.

Там само, с. 124-125.

Там само, с. 125.

Пор.: Наталка Б?лоцерк?вець. Л?тература на роздор?жж? ( Критика. - К., 1997, ч. 1)

Апоге?м цього, мабуть, ? ?деально розширений, всюдисущий прост?р ?нтернету, де книжка та ?? авторка також рекламуються (див. "Looks International"). Пор., наприклад: Hunter Thomson, Fear and Loathing in Las Vegas.

Авторка чомусь назива? цифру 12; може, вона округл?ша, гарн?ша, але на мо?й ксерокоп?? ("п?ратськ?й"? "чернетков?й"?) таки сто?ть "тираж 17".

Висл?в "Honi soit qui mal y pense", щоправда, не так побуту? у французькому мовленн?, як прикраша? англ?йський орден п?дв'язки (Order of the Garter).

http://gilan.uar.net/krytyka

пиш?ть нам: krytyka@gilan.uar.net