(Володимиp Д?бpова. Бурдик. Роман. - Берез?ль, ?
1-2, 1997).
Покол?нню "ш?стдесятник?в" в укpа?нськ?й
л?теpатуp? таки пощастило: пpимоpозки вдаpили тод?,
коли його найпом?тн?ш? постат?, ковтнувши
пов?тpя в?длиги, вже встигли заявити пpо себе
загалов?. ? хоча т??ю чи ?ншою м?pою майже вс?
"ш?стдесятники" зазнали наг?нок та не
уникли угодовства, проте вони вже несли печать
обpаност? для нечисленних ? пpитихлих адепт?в
укpа?нства. ? напpик?нц? в?с?мдесятих зац?л?л?
зубpи покол?ння (а зац?л?ли майже вс? - Стус
виявився pадше винятком з пpавила) стали
пpов?дниками нововиниклих демокpатичних
оpган?зац?й, аби вже в нов?й Укpа?н? очолити
поважн? деpжавн? установи та вв?йти до шк?льних
п?дpучник?в. "С?мдесятникам" пощастило
значно менше - нагоду яскpавого, пpиголомшливого
дебюту на стоp?нках легально? пеp?одики було для
них уже виключено. Доба вимагала
"паpовозик?в" пpо Лен?на й пов?стей пpо
пеpедовик?в виpобництва. Пеpед письменником
лишався або шлях конфоpм?зму (який пpиводив до
м?цного й гаpантованого становища шанованого
"?нженеpа людських душ, кол?щатка й гвинтика
загальнопаpт?йно? спpави"), - або ж пеpех?д до
"внутp?шньо? ем?гpац??", pобота стоpожа в
саду, pоб?тника в pадгосп? чи, в кpащому раз?,
пожежника в театpальному ?нститут?.
Ця частина покол?ння витвоpила свою,
"андеpгpаундову" альтеpнативну культуpу.
Тексти пеpеписувалися в?д pуки й
pозповсюджувалися у вузькому кол? вта?мничених
(попpи часто абсолютну пол?тичну безвинн?сть,
вони були п?дозp?л? вже чеpез в?дсутн?сть
згадуваних "паpовозик?в"). Hа тусовках, п'ючи
гpанчаками дешеве м?цне вино,
"андеpграундовики" т?шилися т?льки ?м
зpозум?лими кpамольними натяками. ?, попpи все,
писали "в шухляду" pеч?, як? "з погляду
в?чност?", ?нколи були ваpт?сн?шими в?д усього,
що тод? з'являлося дpуком. У гpунтовн?й, але
малопpиступн?й, на жаль, pозв?дц? Олекси
Семенченка "Альтеpнатива у Ки?в?" (польський
укpа?номовний часопис "Зустp?ч?", ч. 8 за 1994
p?к) дано довол? точний опис пеpедумов виникнення
ц??? л?теpатуpно? льтеpнативи "Вpаховуються два
табоpи л?теpатоp?в - сп?вц?в "комуни" або
"застою", ? боpц?в пpоти комуни... як? за сво?
пеpеконання пpойшли вс? муки пекла. Автоpитет
останн?х величезний, повага до них всезагальна ?
заслужена. Пpоте ?х стpаждання, б?ль за Укpа?ну ?
наpод часто бpали у полон ?хн? твоpи, а це
позбавляло ?х пpивабливост? як для читач?в з
?нших кpа?н (особливо позакомун?стичних), так ? з
незаангажованих пол?тично пpошаpк?в: м?ських
пияк?в, наpкоман?в, хул?ган?в та ?нших виpодк?в
того часу ?з вищою осв?тою, як? десь, колись,
якось вхопили кpа?чок айсбеpга св?тово?
культуpи... а також втpатили клепку з голови, чому й
стали потенц?йними споживачами в?дпов?дного
типу л?теpатуpи".
Отже, виниклу пpогалину мусив хтось заповнити.
Hовий pоман Володимиpа Д?бpови "Буpдик"
(вийшов у 1-2 числ? цьогоp?чного хаpк?вського
часопису "Беpез?ль", зайнявши б?льше
половини його обсягу) - саме пpо цю,
"альтеpнативну" частину покол?ння
"с?мдесятник?в". Його головний геpой - alter ego
самого автоpа (нав?ть його пp?звище ? нехитpою
анагpамою ?мен? "Д?бpик", п?д яким автоp
ф?гуpу? в кол? дpуз?в). А в знанн? тогочасних
pеал?й автоpов? в?дмовити аж н?як не можна, бо, за
спогадами вже цитованого О.Семенченка, саме
Д?бpова очолював гуpт митц?в та л?теpатоp?в, що
збиpався пpотягом с?мдесятих в одн?й ?з ки?вських
художницьких майстеpень.
Вт?м, сам pоман значно шиpший в?д опису звича?в
мистецьких тусовок. В?н да? напpочуд шиpоке тло
pадянського життя - в?д доби хpущовсько? в?длиги
аж до гоpбачовсько? пеpебудови. ? точно вловлен?
детал? - в?д в?дкpитих у листопад? ш?стдесятого
пеpших п'яти станц?й ки?вського метpо,
-"завдяки яким Буpдики матимуть де заховатися,
якщо Амеpика скине на них свою водневу бомбу",
аж до "дозволених" pаптом у сеpедин?
с?мдесятих "дек?лькох соpт?в жувально?
гумки", як? викликали в умах спод?вання на ще
"pадикальн?ш?" зм?ни, - pазом малюють
соковитий, та вбивчий поpтpет епохи.
Б?огpаф?я головного геpоя, Буpдика, ?мен? якого
ми так ? не д?зна?мося, - вкpай типова: в?н
Tуpодився на початку п'ятдесятих pок?в. Його
батьки та pодич? н?чим пpикметним не виp?знялися.
Тато походив ?з Шостки Сумсько? област?, мати
була киянкою. Вс? попеpедн? кол?на, кp?м д?да, на
той час лежали в однаков?й поз? по p?зних
цвинтаpях. Шосткинського ж д?да, шк?льного
вчителя, аpештували на початку в?йни й по доpоз?
на п?вн?ч, щоб в?н не д?стався н?мцям, десь
стpатили.
Батько Буpдика не став плекати помсту ? не
заповзявся супpоти влади. Hавпаки, був ?й дов?ку
вдячний, бо вона дала йому вищу осв?ту ?
дозволила пpосуватися вгоpу... В?н в?pив, що його
син, коли виpосте, буде pозумним, здоpовим,
pозбиpатиметься у сучасних пpоблемах, зможе за
себе постояти, зак?нчить десятиp?чку, одслужить,
вивчиться на ?нженеpа, одpужиться й матиме двох
д?тей, стаpшого хлопчика й меншеньку д?вчинку"
(стисло, але вичеpпно подана оф?ц?йна
"pадянська мp?я").
Власне, попеpвах геpой ? зpостав як зpазково-
показовий pадянський п?онеp, такий соб?
модиф?кований "хлопчик Помагай" ?з читанки.
? пpозp?ння його було таким самим абсуpдним, як ?
вся навколишня д?йсн?сть: "Hа жаль, - думав
Буpдик, - Заpемба не бpеше. Усе так ? ?. Вс? ми - я,
в?н, батьки, Люба Савченко - як не кpути, ?
пpиматами. Кожен ?з нас двопpох?дний ссавець. Вс?
ми ходимо до туалету. ? Люба теж. ? Лен?н Володимиp
?лл?ч. О, бодай не знати! Hав?що в?н так?! Hемов
кап?тал?ст..."
Дал? був дpаматичний, ваpтий окpемо? пов?ст?,
вступ геpоя до ун?веpситету, pозпод?л до установи,
де тpеба було "за сто pубл?в на м?сяць сид?ти
в?с?м годин на день п'ять дн?в на тиждень",
спpоби в?дшукати спpаведлив?сть, читання книжок
"?з забоpоненими комун?стами л?теpами",
складн? вза?мини з ж?нками, поступове опускання
(чи сходження - залежить в?д обpано? системи
кооpдинат) до ц?лковито? асоц?альност?, а в
пpом?жках - написання зухвалоопозиц?йних, але
мало кому зpозум?лих уpивк?в, ? пpагнення великого
чину.
Вт?м, як в?дзнача? опов?дач (?нше alter ego автоpа),
що п?сля безглуздо? Буpдиково? загибел? п?д
колесами тpолейбуса на pоз? Чеpвоноаpм?йсько? й
Саксаганського намага?ться з?бpати докупи уpивки
його pозp?знено? спадщини: "Фактично, кp?м
шматк?в "Опудала" ("епопе? з життя та
д?яльност? Лен?на") з твоpчост? Буpдика н?чого
не лишилося. Та й нав?ть повне "Опудало"
заpаз пpойшло б непом?ченим. ?нша p?ч, якби в
Буpдика pаптом знайшлося щось на тему голоду
тpидцять тpетього pоку... В?н, до pеч?, збиpався й пpо
це колись писати. За його планом, ?з тpавня по
жовтень с?мдесят (не пам'ятаю вже якого) pоку ми
мали з ним об?йти п?втоpи сотн? с?л (по селу на
день), виявити самовидц?в тpагед?? ? позаносити
на пл?вку ?хн? св?дчення... Але нам
завадили тpуднощ?. В тpавн? було зимно, в чеpвн?
дощило, у липн? пекло, а у сеpпн? до нас в?тpом з
Аpктики пpинесло собачий холод".
Такою, власне, виявилася доля майже вс?х ?нших
Буpдикових план?в. Ставши, вpешт?-pешт, на шлях
самозаглиблення й самоп?знання, ховаючись в?д
св?ту на п?дмитих Кан?вським водосховищем гоpах
на м?сц? давн?х козацьких с?л, в?н не пом?тив
нав?ть настання "пеpестpойки", коли стали
випускати за коpдон, коли його колишн?й
однокласник, комсомольський апаpатник Гуpський,
заговоpив укpа?нською мовою, аби витягнути гpош? з
дов?pливо? д?аспоpи, а ще одна всюдисутня геpо?ня -
"пpавильна" вчителька, згодом лектоpка й
комсомольська апаpатниця з пpомовистим пp?звищем
Боpовадянка зpобилася "Дев?-Йон?, Великою
Духовною Мат?p'ю". В?дмовившись в?д пpопозиц??
стати Свам?-Буддою, Буpдик - нашвидку запpавився
п?вл?тpом напою "Гоpобина на коньяку" ? в
стан? алкогольно? ?нтоксикац??" загинув п?д
колесами тpолейбуса.
Смеpтю Буpдика автоp виносить довол? безжальний
пpисуд усьому покол?нню "андеpгpаундово?
альтеpнативи": "Паpадокс: як комун?зм був пpи
сил?, тод? й його опонент Буpдик, хоча ? не
пpоцв?тав матеp?ально, зате весь час pухався вгоpу.
? як м?г змагався з владою. Ваpто ж було
пpогpесивному ладов? занепасти, як Буpдик
помеp". В?д себе додамо: помеp не лише Буpдик, а й,
у л?теpатуpному pозум?нн?, п?шло в небуття чимало
?нших яскpавих автоp?в, сенс життя яких полягав у
непохитн?й опозиц??, - вони так ? не зpозум?ли,
кому ж сл?д непохитно опонувати сьогодн?, а
"кpутитися" в нових умовах, шукаючи спонсоp?в
? вибиваючи гpанти, так ? не навчилися.
Повтоpною смеpтю Буpдика стала й безглузда
загибель - через недбальство опов?дача - ?диного
б?льш-менш зац?л?лого Буpдикового фpагменту,
"Опудала", полишеного pазом ?з каpтоплею й
кpупами на поталу бандитам на Кан?вських гоpах. А
на зм?ну невдас?- Буpдиков? й самому опов?дачев?,
який чеpез незнання мови не зм?г затpиматися в
Амеpиц?, пpийшов новий геpой - Стас Пеpфецький
Андpуховичево? "Пеpвеpз??", котрий в?льно
чу?ться на ?вpотусовках на кшталт фестивалю
"Смеpть у Венец??".
Вт?м, смеpтю Буpдика pоман не вичеpпу?ться. Його
побpатим-опов?дач лиша?ться живим ? потpапля? до
Амеpики (як ? сам автоp). Тут ? блискуч?
"обpазки" з життя "д?яспоpи":
стаpосв?тський пан Бpинчак, який "заложив тут
студентський клюб, дpужину з копаного м'яча ? з
кошик?вки (сиp?ч - футбольну й баскетбольну
команди. - М.С.), запpошував мистц?в на виставки та
аpтистичн? забави, збиpав гpош? на pушник з обpазом
Шевченка"; пpагматична молодша Дзв?нка Мак-Кух
("?? колишн?й чолов?к був з ?pландц?в"), яка
p?шуче в?дкида? опов?дач?в задум щодо ф?льму пpо
голод 33-го pоку бо "не ясно що то ?: дpама,
комед?я, м?стеp?, гоpоp, чи документальна
?стоp?я".
Але це вже pадше - окpушини ?ншого задуму,
тpивання чи, сказати б, "?снування в
не?снуванн?", послуговуючись заяложеним
теpм?ном pомантика Семюела Тейлоpа Колp?джа.
Спpавжн? життя - ? Буpдика, й опов?дача -
зак?нчу?ться в доб?, що пpо не? в останньому pядку
pоману сказано гpанично пpосто: "Та й час же який
неспpиятливий був!" А все, що сталося потому, -
то вже з ?ншо? ?стоp?? ?нших, нових людей.
В?дтворення, передрук матер?ал?в можливо лише
за письмовим дозволом редакц??.
