Л?ТЕРАТУРА НА РОЗДОР?ЖЖ?

Юр?й Андрухович.Перверз?я. - Сучасн?сть, ? 1-2, 1996.

Оксана Забужко. Польов? досл?дження з укра?нського сексу. - Ки?в: Згода, 1996.

Юр?й Винничук. Жит?? гаремно?. - Льв?в: П?рам?да, 1996.

Андр?й Кокотюха. Шлюбн? ?грища жаб. - Ки?в: Смолоскип, 1996.

Чутки про кризу, котра н?бито охопила укра?нську л?тературу, виявилися очевидно переб?льшеними. Ще досить гучн? (як завжди, у вузькому кол?) розпачлив? заяви з цього приводу перших рок?в нашо? "незалежност?" поступово зм?нилися визнанням значних позитивних зрушень, насамперед у проз?.

Певно, що укра?нська л?тература продовжу? перебувати на символ?чному роздор?жж? - Роздор?жж? (саме в м?ф?чн?й м?сцевост? з такою назвою почина?ться д?я роману американського укра?нця Аскольда Мельничука What Is Told ("Переказане"), принаг?дно згада?мо й назву села з епопе? Володимира Дрозда "Листя земл?" - Пакуль, тобто "доки" або "поки що"). Йдеться нараз? про невизначен?сть загальнокультурного спрямування та ф?лософського обгрунтування того чи ?ншого культурного вибору, чому св?дченням була й ?нша дискус?я початку 90-х у журнал? "Сучасн?сть" на умовну тему "Малорос?я (пров?нц?я) чи ?вропа (Америка)?"

Але щодо повноти структури, як ? жанрового та стил?стичного розма?ття, то справд?, за к?лька рок?в ма?мо ледь не все, що хочемо, - в?д нац-, соц- та критичного реал?зму до модерн?зму й постмодерн?зму, в?д ?сторичного роману - до роману фем?н?стичного та крим?нального, в?д б?ограф?? до автоб?ограф??... Не пригадую х?ба фантастики, та й вона, без сумн?ву, не забариться.

Як?сть ус?х цих твор?в дуже р?зна. ? абсолютно графоманськ? тексти, ? нап?вграфоман?я з певними мистецькими претенз?ями. ? реч? добротн? ? ? нав?ть к?лька дуже добрих прозових твор?в. До останн?х, окр?м доробку Валер?я Шевчука та Юр?я Андруховича, я б зарахувала перший роман ?вгена Пашковського "Безодня" (бо в?днедавна цей автор почав писати дуже вже плутано), роман Олеся Ульяненка "Стал?нка", пов?сть Михайла Скал?цького "Ам?нь" (досконалу ?стор?ю "маленько? людини"), пов?сть Юрка ?здрика "Остр?в Крк".

Взагал?, я спостерегла якийсь символ?чний под?л молодшо? укра?нсько? прози на, сказати б, ки?всько-житомирську та галицько-стан?славську школи. Принципово р?зниться мова; грайливий гумор ? розк?шна ?рон?я протиставляються ?х в?дсутност? чи присутност? лише в чорн?й гам?; ? взагал?, гра протиставля?ться траг?чному св?тов?дчуванню. Принципово р?зняться геро? - раф?нован? ?нтел?генти з одного боку та люди "дна", божев?лень ? притон?в - з ?ншого. Р?зниться Укра?на - не лише географ?чно, а й соц?ально: Укра?на м?ста (культурного центру) й села (включно з м?ськими околицями). Але при всьому цьому обидв? прозов? школи мають власну неповторну естетичну ц?нн?сть, ба нав?ть св?й особливий шарм (уявляю, як сприйняв би це слово той же ?вген Пашковський!). Дещо осторонь сто?ть дуже розвинена в андеграунд? 70-х рок?в побутово-психолог?чна проза, геро?м яко? був переважно м?ський молодий обиватель. Кращими, на м?й погляд, представниками цього напряму ? нин? Володимир Д?брова ? ?вген?я Кононенко. Можна було б зарахувати сюди й Оксану Забужко, якби ?? проза не була такою принципово траг?чно-монолог?чною.

Кожна з цих шк?л чи теч?й, яким можна, зв?сно, дати й ?нш? визначення, ма? непоган? шанси на вих?д у широкий, позанац?ональний св?т саме завдяки сво?му нац?ональному обличчю. У зв'язку з цим припущу, що якраз н?бито змальоване- описане (саме що змальоване!) на вс? лади укра?нське село могло б стати вражаючим культурним фактом для ?ноземного читача. Це св?т, який добре знають наш? письменники, св?т, може, й вузький на поз?р, але ц?лком достатн?й для мистецтва, - як свого часу говорив Шервуд Андерсон молодому Фолкнеру. Власне на Панас? Мирному почалося ? ск?нчилося еп?чне зображення траг?чно? м?зерност? та бруду сх?дно-укра?нського села (на заход? ми все-таки мали Стефаника та "Землю" Кобилянсько?). Села з його ?д?отами ? пророками, приниженими ? ображеними, ф?лософами ? вбивцями, красунями ? потворами - весь той неосво?ний материк на тл? кал?граф?чних вишивок ? акуратних вишневих садочк?в, який м?г би стати для св?ту таким же приголомшливим в?дкриттям, як ? латино-американський роман.

Але перш н?ж реально перейти з нашого роздор?жжя у св?тову л?тературу, укра?нська проза ма? достукатися до власного читача. Перш н?ж претендувати на Нобел?вську прем?ю, треба спробувати написати нац?ональний бестселер. Ця клята Нобел?вська прем?я ? той н?кчема бестселер заполонили, на жаль, ус? наш? думки. А тим часом бестселер у прямому значенн? слова, тобто "книга, що найкраще прода?ться", ма? масовий наклад ? масовий попит,- в Укра?н? на сьгодн? просто неможливий. Це стосу?ться не лише укра?нсько? (точн?ше, укра?номовно?) книги - навряд чи укра?нським бестслером може стати й рос?йськомовне видання. Часи, коли в електричках ? метро, на пляж? ? в л?жку, за студентською партою ? в зат?нку службового столу читалися Булгаков ? Рибаков (мали ми ? св?й м?сцевий бестселер - "Роксолану" П. Загребельного) - так от, т? часи, як на мене, минули ?, можливо, безповоротно. ? справа не лише в куп?вельних спроможностях (чи неспроможностях) населення - ? тод? за того ж Булгакова в?ддавали м?сячну зарплату, ? тепер ц?на, скаж?мо, за роман Оксани Забужко "Польов? досл?дження з укра?нського сексу" ? дуже пом?рною...

Зм?нилося ставлення до л?тератури. Прост?ше (зв?сно, й дешевше) "натицьнути" на одному з канал?в той чи той мильний сер?ал, кращий-г?рший бойовик, кращу-г?ршу комед?ю, ба нав?ть ф?льм Бергмана чи Пазол?н?. Т?, хто ц?кавиться ?нтригами вищого св?ту та пошуковц? ч?тких пояснень "хто винен" ? "що робити" звернуться до газет чи знов-таки телев?з?йних ток-шоу. Взагал? основна маса нашого населення (на яку мав би розраховувати бестселер) пережива? системну апат?ю - не т?льки стосовно пол?тики, але й духовно? сфери свого ?снування, ? не спод?ва?ться од л?тератури жодних в?дпов?дей про сенс життя: бо не ма? нараз? ? таких запитань.

Звичайно, завжди ?снувала й ?снуватиме жменька ?нтелектуал?в-естет?в, яка чогось оч?ку? в?д книг ? щось-таки отриму?. Тобто можна було б вести мову про т.зв. "?нтелектуальний бестселер" - ?з дуже значними застереженнями, оск?льки "висока" художньо й ?дейно л?тература не т?льки в нас, а й н?де у св?т? не "прода?ться найкраще" ? не ? ходовим товаром. Але припустимо, що ми заговорили про тв?р - у даному раз?, художньо? л?тератури, - яким зачиту?ться, про який дискуту? ота вищезгадана "могуча кучка" укра?нських ?нтелектуал?в. На м?й погляд, минулого року таким твором став трет?й роман Юр?я Андруховича "Перверз?я", опубл?кований тор?к ? виданий нещодавно "Сучасностю". Ел?тний читач отримав нарешт? досконалий зразок постмодерно? прози, про появу яко? в Укра?н? ось уже к?лька рок?в сперечаються л?тературознавц?.

Читати "Перверз?ю" величезна насолода: нараз? я не знаю в укра?нськ?й л?тератур? кращого ? винах?длив?шого стил?ста. До того ж, як справжн?й постмодерн?ст, Андрухович наповнив св?й тв?р численними алюз?ями до в?домих ? нев?домих, мистецьких ? немистецьких твор?в. Власне, герой роману Стах Перфецький (воднораз натяк на р?дне м?сто автора ?вано-Франк?вськ, тобто Стан?слав, ? парод?я на претенз?ю досконалост?, тобто "перфектност?") сам ? фантомним скупченням цитат, з-пом?ж ориг?нал?в яких я особисто виокремила б авантюриста Фел?кса Круля з добре знано? ? в?дверто шановано? автором н?мецько? л?тератури.

Однак символ?чно, що Томас Манн перервав "Пригоди авантюриста Фел?кса Круля", як? так ? лишились незавершеними, написавши напередодн? фашистсько? диктатури славетне опов?дання "Смерть у Венец??", за яким уже в п?зн?ш? часи був знятий конген?альний ф?льм Лук?но В?сконт?. У абсолютн?й в?дпов?дност? до канон?в постмодерн?зму, в "Перверз??" Андруховича також роз?гру?ться "смерть в Венец??" - псевдосмерть, смерть-парод?я, зг?дно з тими ж канонами.

? саме тут, а не в мов?, стил?, форм? (вони в Андруховича вже ц?лком варт? будь-яких з?ставлень), наш автор не дороста? ан? до Т. Манна, ан? до ?ншого свого вчителя, Германа Гессе. Езотеричну гру в людську досконал?сть ("гра в б?сер"), глибок? ф?лософськ? ?де? "моцарт?вського см?ху" та "маг?чного театру" просто незручно пор?внювати з театральними збоченствами (перверс?ями) та перфектними ф?лолог?чними дотепами.

Проте оц?нка мистецького явища ма? випливати з в?дпов?дност? не нашим побажанням, але правилам гри, котр? встановлю? митець. ? отже, визнаймо, що Юр?й Андрухович ? не претендував на вих?д за меж? бурлеску- балагану- буфонади ? що у "Перверз??", як ? в нарешт? опубл?кованому "Гамлет?" Леся Подерв'янського, повн?стю дотримано чистоти жанру.

Цього, на жаль, не скажеш про ?нший м?н?-бестселер минулого року - роман Оксани Забужко "Польов? досл?дження з укра?нського сексу". Насамперед, саме визначення "роман" не надто вдале з огляду на автоб?ограф?чн?сть сво?р?дного щоденника (спогад?в, спов?д?...), де не перетворен? уявою реальн? факти ? людськ? характери межують ?з психоанал?тичними скаргами ображено? укра?нсько? ж?ночо? душ?, есе?стикою та публ?цистикою (досить розумною й ц?кавою), пронизливими поетичними цитатами ? р?зномовною лайкою.

В ?стор?? л?тератури дуже часто що не ? найсправжн?с?нький роман маскувався п?д автоб?ограф?ю чи б?ограф?ю, листи чи щоденники, а вигадан? геро? - п?д самих роман?ст?в, тож трохи дивно, чому наша письменниця обрала протилежний шлях. Тим б?льше, що у автоб?ограф?чних текст?в шанси стати бестселером значно вищ?, н?ж у "вигаданих" твор?в художньо? л?тератури.

Але знову в?дкинемо власн? домисли ? спод?вання. З потужно? рекламно? кампан??, котра супроводжувала вих?д "Польових досл?джень...", склалося враження, що Оксана Забужко зам?рялася все ж на бестселер не для жменьки укра?нських письменник?в-критик?в, а на "книгу, що лежить на розкладках", тобто видання принаймн? для масово? в?тчизняно? люмпен-?нтел?генц??. Природно, такий тв?р не може ? не повинен бути мистецьки ?деальним.

"Польов? досл?дження з укра?нського сексу" прочитали к?лька тисяч чолов?к; не одна ж?нка перейнялася стражданнями геро?н? Забужко; ?? вп?знають в обличчя. Роман чи не роман, але книга розворушила ? мляве довколал?тературне середовище. Хтось побачив "ед?пову ситуац?ю, прочитану в укра?нському вар?ант?, в контекст? нац?онального буття з його в?ковою неповноц?нн?стю чолов?чо? незалежност?", хтось - "совкову" неповноц?нн?сть "украинского человека на randes-vous" (обох статей), "досл?дження звужено? ? занедбано?, недорозвинено? ? перверс?йно? сфери ?ндив?дуального сексу преставник?в ел?ти"... - ? взагал?, я б щиро радила читачам Оксани Забужко прочитати ще й реценз?? на ?? книгу.

До реч?, майже вс? вони заторкують розгалужену проблематику "Досл?джень", а не художн? ?? в?дтворення, ? це легко пояснити. Поза спов?дальною есе?стикою (що само по соб? вже ? ориг?нальною формою) у "роман?" знайдеться всього к?лька стор?нок справжньо? прози: саме тих, м?ж ?ншим, де авторка порушу? власну монолог?чн?сть ? намага?ться зрозум?ти ще когось, кр?м сво?? геро?н?. Ц?каво, що тим ?диним "кимось" ста? ?? батько: бо ж геро?ня принципово не чу? ан? свого партнера, ан? тим паче ус?ляких "плюшевих ведмедик?в", котр? були аж наст?льки н?кчемними, що гостинно запросили-прихистили нашу укра?нську геро?ню з ?? демон?чним коханцем ? на?вно дов?рили ?й свою зв?сно ж др?бненьку американську трагед?ю,.. Тобто, як "Перверз?я" Андруховича ? зразком укра?нського пост-модерн?зму, так "Польов? досл?дження з укра?нського сексу" - досконалий зразок укра?нського фем?н?зму.

? хоча б у цьому роман Оксани Забужко - неабияка под?я для укра?нсько? культури ? безумовний усп?х авторки: на б?льший навряд чи м?г розраховувати будь-хто.

А тим часом ще як м?н?мум два минулор?чн? видання претендували на роль бестселера - принаймн?, для певних соц?ально-в?кових груп чи географ?чних рег?он?в. Власне, "Жит?? гаремно?" Юр?я Винничука, псевдоавтоб?ограф?чний "манускрипт" славетно? Роксолани (написаний головно як "еротичний порадник" "для вс?х, котор?? в коханню знаходять рад?сть ? вт?ху, ажеби надал? то ?ще кунштовн?й справовали"), зажило неабияко? слави в Галичин? ще в?д час?в регулярно? появи на стор?нках льв?всько? газети "Роst-Поступ". Цьому сприяла ? м?сцева популярн?сть Ю. Винничука як автора попереднього скандального роману "Д?ви ноч?" - з життя радянських пов?й, сутенер?в та крим?нальних розваг компарт?йно? номенклатури. До того ж, письменник ще й видавець журналу "Гульв?са" (такий соб? "укра?нський переклад" "Плейбоя"). Та й проза?к в?н справд? добрий. "Жит?? гаремно?" - високояк?сна стил?зац?я (як ? оформлення Юр?я Коха) - через що, правда, тв?р буде важко вчитати перес?чному "сх?дняков?". Для останнього й т. зв. укра?нська л?тературна мова, заснована н?би на р?дному ки?всько-полтавському д?алект?, ? важкодоступною ? взагал? бандер?вською, а що вже казати про розсипи латин?зм?в ? полон?зм?в, запахущ? синон?м?чн? ряди на означення тих явищ, для яких мешканцев? Наддн?прянщини ц?лком вистача? односл?вного "кацапського" мату!

Свого часу "Роксолана" П.Загребельного наразилася на критику саме через зображення (досить пом?рковане) сексуальних почутт?в нашо? нац?онально? геро?н?. М?ркувалося, що велика патр?отка (якою поставала Хасек? Хуррем - Настя Л?совська ?з заборонено? в т? часи пов?ст? Серг?я Плачинди) не мала права, а отже ? не могла ан?чог?с?нько в?дчувати в об?ймах ворога, окр?м "живцем патраючого" нац?онального болю.

Але щоб стати улюбленою ? могутньою дружиною турецького султана ? - припустимо - впливати на його пол?тику щодо Укра?ни, Настя Л?совська не могла бути просто патр?откою, хай ? вродливою та розумною... Однак ? сексуальних ум?лиць серед к?лькасот Сулейманових наложниць нараховувалось, мабуть, немало. Тому т?, хто хоче збагнути ?сторичний образ Роксолани в його б?льш?й-менш?й повнот? ? шука? цього в "Жит?? гаремному", - напевно помилились адресою. Постмодерн?стська "штучка" Юр?я Винничука написана з? смаком (естетичним теж) ? гумором... який часом доходить до цин?зму. Ба нав?ть, я б сказала, ? в?дображенням такого непри?много авторов? укра?нського мазох?зму (див. ще один сво?р?дний бестселер Винничука: газетну статтю - Ще раз, ? дай Боже востанн?, про так званий "малорос?йський мазох?зм", котра пережила десятки передрук?в у р?зних виданнях).

Я ц?лком розум?ю причини, з яких молодше покол?ння укра?нських письменник?в перепису? "Люб?ть Укра?ну" на "Люб?ть Оклахому", за славнозв?сним чи, як на чий смак, сумнозв?сним в?ршем О. ?рванця. Це складн? причини - як естетичного характеру (т? ж, що змусили Вольтера висм?яти Жанну д-Арк в "Орлеанськ?й д?в?"), так ? чинники пол?тичного моменту - як реакц?я на бездарну псевдопатр?отичну риторику. ? все ж коли п?сля осп?вування та звеличення всуц?ль позитивних стор?н нац?онального буття наш? митц? переходять до копирсання в нац?ональн?й б?лизн?, до обрамлення вигадливою вишивкою дат та ?мен на кривавих плямах укра?нсько? ганьби чи поразки (як буквально це робить по шлюбних ночах винничук?вський султан), - то якщо це не мазох?зм, тод? просто погана мода.

А тим часом молодше покол?ння в?тчизняних бестселерист?в зм?ню? покол?ння наймолодших. Минулого року видавництво "Смолоскип", в?доме д?яльною п?дтримкою творчо? молод?, випустило "Шлюбн? ?грища жаб" Андр?я Кокотюхи. Чудовий пап?р, дв? (!) суперобкладинки ?з закличнок?човими малюнками, передмова ? п?слямова, в?дверто рекламн? заявки про першу крим?нальну пов?сть в Укра?н?" (далеко не першу, а тим паче не найкращу: згадати хоча б видрукований пару рок?в тому в "Сучасност?" куди майстерн?ший бойовик Леон?да Кононовича "Я, Зомб?")... ?, зрозум?ла р?ч, об?цянка, що книга стане бестселером.

"Шлюбн? ?грища жаб", як на двадцятир?чного автора, написан? дуже нав?ть непогано: бурхлива динам?ка сюжету, яскрав?сть крим?нальних персонаж?в, ориг?нальна символ?ка ф?налу. А головне - ц?лком в дус? "радянського" детектива - видим?сть справжнього життя, вкуп? з мораллю про руйн?вну силу грошей... Якщо книга не стала справжн?м бестселером для п?дл?тк?в, то в цьому нема жодно? ?? вини.

Якби Андр?й Кокотюха мав свого (? не одного!) рекламного агента, якби той м?г орган?зувати (купити) мережу розповсюджувач?в (в електричках, профтехучилищах, на молод?жних тусовках)... Та й тод? - бестселер у прямому значенн? слова в Укра?н? на сьогодн? просто неможливий. Укра?нськ?й л?тератур? не дов?ряють апр?ор? - нав?ть не читаючи ??. Та й сам? письменники продовжують ридати над "Картагеною нашо? пров?нц?йности" - не пом?чаючи, що в сучасному укра?нському мистецтв? ця Картагена якщо не зруйнована, то принаймн? серйозно порушена. (Я св?домо не торкаюся громадсько-пол?тичних аспект?в нашого життя - там ця Kартагена, на жаль, сто?ть мов скеля непорушно).

Маючи таку поез?ю, а в?днедавна й прозу, саме час, як колись Честертонов?, виступити "на захист порцелянових пастушок" - на захист тако? дивно? ? тако? ц?каво? нашо? пров?нц?йност?.

КРИТИКА. Номер перший. Лютий 1998 року

http://www.gilan.uar.net/krytyka

пиш?ть нам: krytyka@gilan.uar.net

Центр Близькосх?дних Досл?джень